Новини

В епіцентрі заходів, присвячених Дню захисника України, традиційні «Козацькі забави».

Відгомоніли століття з того часу, як в пониззі Дніпра, за його порогами, мужні і волелюбні лицарі заснували Запорізьку Січ.

А пам’ять живе.
Тому з метою виховання пошани до історичного минулого, допомогти дітям осмислити свою особистість як частину великого українського народу, морального та фізичного загартовування школярів відбулися Козацькі забави між учнями 5 та 6 класів .
Дух змагання та дружби, бажання ставати кращими, сильнішими об'єднували учасників. У такі моменти усвідомлюєш, що патріотизм – це звичайний стан повсякденного життя, це шанобливе ставлення до звичаїв і традицій, це гаряче почуття свого людського й національного обов'язку.

В останні погожі осінні дні в нашій школі проведені спортивні естафети "Козацький гарт".
Завдяки оганізаторам -вчителю Захисту Вітчизни Козаку В.М., та фізкультури Слободяну В.В. учні з 5 по 11кл.мали можливість позмагатися у спритності,швидкості та силі. З нетерпінням чекаємо результатів естафет,адже усі школярі намагалися показати свою фізичну підготовку та неабияку спритність на кожному етапі змагань

Бути вчителькою: три маленькі правди.
Бути вчителькою – це мати кілька десятків дітей. А потім, через роки – кілька сотень…
Мати стільки дітей – це вітатися на всі боки, коли йдеш містом. Вітатися через вулицю і крізь вікно автобуса. Вітатися, киваючи головою, коли з кимось розмовляєш в цей час по телефону. Махати рукою, коли гукати надто далеко. Вітатися-вітатися-вітатися, бо ж хіба можна не вітатися, якщо це – твої діти? Вони гукають тобі своє привітання, а потім пошепки кажуть мамі: «Це наша вчителька ». Ти цього, звісно, не чуєш, але розумієш уже по губах. Таке звичне і таке зворушливе водночас.
Це вітатися першою, не чекаючи, що привітається дитина. І першою дякувати. І вибачатися. Бо вітатися, дякувати і вибачатися – це про повагу. А вона, повага, або взаємна, або ніяка. І не навчиш їх вітатися, дякувати і вибачатися, якщо не робитимеш цього їм назустріч.
І ще – пробачати. Завжди. І також першою. Не чекаючи вибачень, а просто так. Бо це – дитина. І дитина – твій скарб. Кожна. І вона точно шкодує. Просто не завжди може чи вміє про це сказати.
А ще ж вдома свої. І знаєте, що? Вони пишаються мамою-вчителькою. Це ж чудово, чи не так?
Бути вчителькою – це зупинятися.
Зупинятися дуже важливо. Це важко. Іноді – нестерпно. Але необхідно. Зупинятися, щоб почути. Щоб побачити.
Почути котресь дитиня, яке довго і плутано розповідає чергову небилицю чи бувальщину, навіть якщо дуже поспішаєш. Особливо, якщо те дитиня – геть мале або новеньке й біжить за тобою, бо йому важливо, що його – чують! Зупинятися, якщо десятикласник вчергове морочить тобі голову своїм вигаданим світом. Це ж його світ! Він вирішив пустити тебе туди. Як же ти не зупинишся?
Зупинятися, навіть якщо ти саме пояснювала надважливу тему ,зупинятися на півслові, якщо так треба.
Зупинятися, щоб зупинити. Кривду. Брехню. Образу. Цькування. Зупинятися, щоб пояснити тему, яка зараз важливіша. Бо спочатку – діти. А потім – тема. Спочатку людина, а потім – урок, план, конспект… Спочатку – про важливе: бути людиною. А учнем чи ученицею – то вже як вийде.
Тому – зупинятися, щоб випустити метелика за вікно і підняти чужий зошит, щоб спитати, чи нічого не болить або чи все гаразд. Тема? Нікуди не подінеться та тема. Навіть якщо вона – надважлива і буде на ЗНО. Навіть якщо це контрольна. Контрольні минають. А діти? Діти виростуть і забудуть контрольні. Але пам’ятатимуть, як всім класом випускали метелика або втішали однокласницю, яка загубила улюблений блокнотик.
Бути вчителькою – це вірити.
Вірити щодня і щохвилини. Вірити, що все те красиве-добре-вічне, яке ти вичитала у своїх книжках і тепер їм розповідаєш, справді потрібне і цінне. Вірити, що ти тут, аби зробити себе і їх трохи кращими, ніж вчора. Вірити, що тобі не здається, а й справді отой хлопчик почав частіше посміхатися і більше не дивиться постійно в підлогу. Вірити, що ця дівчинка зробила домашнє просто тому, що їй стало цікаво, а не під примусом мами чи дідуся. Вірити, що вони не ненавидять тебе. Хоча б не ненавидять. Бо любов – то інше. В неї просто вірити мало. Її заслужити треба. А це не всім до снаги, не всім. Тож лишається хіба вірити, що ти таки заслуговуєш. Хоч трохи.
Вірити, що вони тебе таки чують, а не роблять вигляд. Що якесь оте розумне слово таки запало у їхні голови і зрине десь у підсвідомості саме в потрібний життєвий момент.
Вірити, що кожен і кожна з них – прекрасні! Вірити, що кожен і кожна з них – чудо. Дарунок Бога. Саме тобі і саме сьогодні. Ця дитина прийшла у світ, щоб бути дарунком.
Вірити, що вони виростуть здоровими і радісними. Що ти побачиш їх колись дорослими і впізнаєш. А може – ні. Може, вони тебе упізнають. А може, також ні. Але то не важливо. Важливо вірити. Бо ж по вірі твоїй…

Легкою ходою, з букетом осінніх квітів і ласкавими сонячними променями прийшло до шкіл і до наших осель професійне свято – День учителя!
Дорогі наші вчителі!!!!!
Прийміть найщиріші вітання з цим чудовим святом. Нехай ваша душевна краса і благородство стануть надійним фундаментом щасливого життя!Бажаємо впевненості, витримки, міцного здоров’я та міцних сил. Нехай Ваша любов до життя, до своєї роботи, до всього світу буде без меж, нехай Ваші учні будуть слухняними та спроможними на великі перемоги, нехай Ваше серце зустрічає кожен день з доброю надією, нехай Ваша душа з кожною миттю познає смак щастя.
Цьогоріч учні 11 класу організували особливе святкування у формі квесту, в якому вчителям була відведена роль учнів.
За яскраві враження та незабутні моменти вдячні одинадцятикласникам та їх
класному керівнику А.Л. Міхневичу)))

Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН. А в Україні це також і День ветерана.
Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.
Турбота про громадян похилого віку, ветеранів та інвалідів необхідна кожної хвилини не як відзначення святкової дати, а як повага до людей, які своєю багаторічною працею заслуговують на глибоку пошану нащадків.
Сьогодні учні Кам’янківської ЗОШ І – ІІІ ступенів активно долучилися до турботи про людей похилого віку, провівши благодійну акцію «Поспіши творити добро». Школярами було зібрано чимало солодощів, печива, фруктів, продуктів харчування і відвезено у пансіонат для людей похилого віку у с. Галущинці Підволочиського району. Складено 31 подарунок учнями нашої школи і подаровано кожному члену притулку. Ось воно -Милосердя в дії ..Більше від слів говорила реакція дітей, тому що сльози стояли на очах чи не в кожного школяра.. Приємно вражені старенькі запрошували учнів школи відвідати їх ще.
У цей день світ говорить про проведені активні дії щодо захисту інтересів людей похилого віку, створення для них сприятливих умов життя, про невирішене у цій сфері. Ми мало замислюємося над тим, хто ж такі «особи похилого віку», чим маємо завдячувати їм. Передусім, це люди, найбільше багатство яких є досвід, знання, вміння, мудрість. Але найголовніше, що це покоління тих, хто на фронті чи в тилу вистояли і зробили найбільший внесок у розгром фашизму. Цього не маємо забувати.
Пам’ятаймо і надалі про свій невідплатний борг перед ветеранами та громадянами поважного віку. Робитимемо все, щоб вони щоденно відчували повагу і турботу, мали гідний рівень життя, не втрачали суспільної активності.

Нагадаємо, Марші за клімат розпочала 16-річна школярка Грета Тунберг. Вона пропускала школу щоп’ятниці, починаючи з серпня 2018 року, а натомість виходила на одиночні пікети біля будівлі шведського парламенту, вимагаючи вжити заходів для запобігання глобальному потеплінню. Така акція стала початком рух Fridays for Future. Відтоді до нього долучилися понад мільйон молодих людей з усього світу.
Небачено активна й здебільшого непродумана діяльність людини, супроводжувана знищенням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища, призвела до того, що нині біосфера планети перебуває в критичному стані, коли до глобальної катастрофи залишилися лічені кроки.
Виникли екологічні проблеми не сьогодні й не вчора. Як свідчать стародавні літописи, ще близько 4 тисяч років тому вавілонський цар Хаммураті, а пізніше - китайські й монгольські імператори та європейські монархи вже дбали про збереження природи й видавали накази про охорону лісів, трав`яного покриву степів, водних джерел. Екологічна криза грізно нависла над усім світом, вона вже "схопила нас за горло". "Екологічна бомба" уповільненої дії, яку ми, всі країни і народи, посилено начиняємо "вибухівкою" із відходів виробничої діяльності, здатна спустошити наш спільний дім - планету Земля, перетворити її на безлюдну пустелю.
Наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам.
Учні Кам'янківської ЗОШ І - ІІІ ступенів також #маршзаклімат

Діти – наш найдорожчий скарб, наша надія, гордість і опора. Розвивати, підтримувати і заохочувати їх – святий обов`язок сім`ї, школи, влади і громадськості. Тільки тоді у нас буде гідна зміна – сильна і красива! Тільки тоді наші доньки і сини будуть рости здоровими, щасливими та впевненими у прийдешньому дні, будуть рости на благо України.
У народі кажуть: «Творіть добро, і вам воздасться». .В наш нелегкий час, коли все більше дітей, людей потребує турботи та матеріальної допомоги стає важко знайти благодійників , які здатні сприймати чужі проблеми, як свої, і як чудово що такі люди все таки є.
Це добре розумієдепутат обласної ради Яциковський Богдан Ігорович, який сприяв , шоб учні Кам’янківської ЗОШ І – ІІІ ступенів отримали 5 комп’ютерів.
Педагогічний, учнівський та батьківський колективи, а також адміністрація Кам’янківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів висловлюють найтепліші слова подяки Богдану Ігоровичу за турботу і опіку майбутнього України .

Ваша підтримка — свідчення Вашого небайдужого ставлення до проблем освіти в Україні і розуміння непересічної важливості шкільного виховання.
Від усього серця бажаємо Вам здоров’я, злагоди, взаєморозуміння, душевного спокою та достатку. Низький уклін вам за Вашу натхненну і самовіддану працю, за Вашу непохитну віру у майбутнє нашого краю. Хай Господь Бог сторицею віддячить за Ваше розуміння, підтримку і за частку душі, подаровану нам.

Хай щастя завжди супроводить Вас,
Людська повага й шана не минають,
А вашу мрію й працю повсякчас
Лиш визнання вінчають!

Хай вам всім Бог посилає своє благословіння на ваші добрі діла !

25 вересня у Камянківській ЗОШ І-ІІІ ст. – відбулося свято Врожаю.

Осінь – чудова пора року. Вона збирає щедрі врожаї овочів і фруктів, фарбує листочки в барвисті кольори, запалює багряно-червоні кетяги калини.

Усі дітки із задоволенням перевтілилися у казкових персонажів та розповіли чарівну осінню казку - співали, декламували віршики, прославляючи осінь за її красу та врожаї. Завітала до вихованців і головні герої свята – щедра Осінь та Врожай.

Цікавою була й виставка сімейних виробів з природного матеріалу, кожен учасник якої мав можливість виявити свої таланти і неперевершену фантазію.

Останні теплі подихи осені дарують можливість проводити цікаві і корисні уроки на свіжому повітрі.
Ось і пригодився наш проект конкурсу "Зроби свою школу кращою"-альтанка )))))

В рамках правопросвітницького проекту “Я МАЮ ПРАВО” за ініціативи Міністерства юстиції України у системі формальної освіти задля формування у дітей навичок та вмінь відстоювати та захищати свої права, спеціалістом Підволочиського районного відділу державної реєстраціїх Головного територіального управління юстиції Сесюк У.А. було проведено тематичний захід “Права дитини” для учнів 2 класу .

Час не лікує рани, проте може стирати з пам’яті імена тих, завдяки кому ми живемо сьогодні. Тому наша справа нести імена наших героїв і пам’ять про ці події крізь час для майбутніх поколінь. Адже такі воїни,як Іван Воробель, заплатили своїми життями за наш спокій.
Саме тому щороку, на початку вересня проводиться панахида за загиблим героєм Іваном Вороблем за участю о.Андрія, представників районної адміністрації, сільського старости,шкільної родини та мешканців села.

У цей теплий вересневий день батьки зібрали у школу своїх дітей. Попереду багаторічний шлях у школі, як в окремому всесвіті. В шкільних стінах діти виростуть, отримають перші досягнення,знання.
На цьогорічній святковій лінійці було чи не усе село. Хоча назвати проведений захід «лінійкою» в класичному розумінні, важко. На дітях не було офіційних костюмів, а старшокласник не носив на своїх плечах першокласника зі дзвоником.
Незважаючи на все це захід був насичений яскравими емоціями та радісними відчуттями.

В це неможливо повірити й це неможливо усвідомити. Але сталося непоправне. У перші вересневі дні, коли радість до життя, до школи, до дітей, до навчання переповнювала серця всіх учнів , батьків, вчителів та працівників Камянківської школи, ми глибоко засмучені звісткою про несподівану смерть прекрасного і щирого земляка , спонсора Камянківської ЗОШ І – ІІІ ступенів школи ,директора «Галка Лтд» Бориса Васильовича Дубового, який на 73 – му році життя відійшов у вічність. Він був справедливим і сильною людиною, вірним і чуйним другом. Ми його добре знали і любили, як щирого, доброго випускника нашої школи. Наша велика шкільна родина «З Україною і Богом в серці» родина сумує разом з Вами, дорогі рідні, покійного. Втрата такої надійної опори в житті непоправна.

Важко знайти такі слова, які б змогли зменшити біль, коли зупиняється серце найріднішої людини, яка віддавала всю свою любов, підтримувала та завжди знаходилася поруч. Сьогодні, у цей важкий для Вас час, ми разом з Вами низько схиляємо голову у скорботі. Сумуємо та підтримуємо рідних у важку годину. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для Вас людини, а наші молитви та щирі співчуття полегшать родинне горе.
Світлий, добрий спомин про Бориса Васильовича та його внесок в розвиток Камянківської школи завжди житиме в серцях односельчан, учнів, батьків, вчителів.усіх, хто його знав, любив та поважав.

Вічна йому пам'ять!

Творчий конкурс з образотворчого мистецтва на тему "Історія та культура рідного краю", вчитель Інна Старинська

Останній дзвоник – хвилююча та незабутня подія для кожного школяра, а особливо для одинадцятикласника . Останні хвилини на лінійці – і випускників чекає зовсім нове, незнайоме життя.
Цей день для усієї шкільної родини був і веселим, і сумним, і в якомусь сенсі переломним. Слова директора,
виступ малюків, шкільний вальс, прощальний дзвоник -усе створювало атмосферу чудового свята-ОСТАННЬОГО ДЗВОНИКА!!!

Волейбол-команди вчителів та учнів змагалися за перемогу.

Останній рік у початковій школі...
Так багато вражень і так мало часу на душевні , родинні зустрічі, тому родинне свято «Щаслива родина-квітуча країна»,організоване класоводом 4 класу Окопною М.М., зібрало і об’єднало учнів і батьків. Учасники свята простежили всю історію від народження їхніх сімей до теперішнього часу. Цікаві конкурси «Вгадай дитину», «Лагідні слова» , смішні гуморески захопили присутніх, а виконані пісень розчулити як дорослих так і дітей. Презентація додала всім настрою, тому що архів фотографій був цікавий для кожного. Свято закінчилось врученням дипломів четвертокласникам.

Середа-день руханок і танцювальних перерв.
П'ятокласниці під популярну українську музику проводили майстер-клас для школярів початкової школи.

Останні уроки у цьому навчальному році

Батл ВВІЧЛИВИХ СЛІВ на кожній перерві збирав чи не всю школу навколо невеличкого столика із солодощами. Учні, вчителі і навіть батьки із захватом змагалися знаннями ввічливих слів.